Тартак - Не кажучи нікому

Bm A 
Коли війна вривається у двері, 
G A 
Не захистять слова й печатки на папері. 
Bm A 
Потрібно йти, потрібно брати зброю 
G Em 
І право на життя відстояти в горнилі бою...

Bm 
Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу. 
A 
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу. 
G 
Знову за спинами визволителів 
A 
Прийшли нові карателі та мучителі... 
Bm 
То що ж робити - сидіти склавши руки, 
A 
Спокійно дивитися на вбивства та муки? 
G 
Чи, взявши благословення в рідної мами, 
Em 
Почати боротьбу - з новими ворогами?

Bm Em Bm Em 
Поплач за мною мамо, коли я загину. 
Bm Em G Em 
За свою землю, за Україну 
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому, 
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Тече сльоза, прогорнуючи зморшки. 
І мама молиться - "Хай поживе ще трошки" 
Вже так давно не бачить сина свого 
І ще хоч раз побачити його живого...

Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь! 
Караюсь, мучусь, але не каюсь! 
Якщо не я - то хто? Зайве питання... 
Для нас це не проста війна - це визвольні змагання. 
Людей женуть на схід, немов худобу, 
Принижують, щоб знищити людську подобу... 
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів, 
У них одна надія - на повстанців...

Поплач за мною мамо, коли я загину. 
За свою землю, за Україну 
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому, 
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Пройдуть роки, земля загоїть рани, 
Залишаться в живих поодинокі ветерани... 
А скільки тих, що не прийшли додому, 
Лежать в своїй землі в могилах невідомих...

Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо, 
Що в цій війні з чужими поки що програємо... 
Хай перемоги наші порівняно малі, 
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі. 
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я... 
Тіла загинуть - житиме ідея... 
А наші душі тут - в рідних просторах - 
Волинських лісах, Карпатських горах...

Поплач за мною мамо, коли я загину. 
За свою землю, за Україну 
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому, 
Що я вже ніколи не вернусь додому.

{youtube}ew4_VImyiUM{/youtube}